“Наша доля – в наших руках”

Хаял Алекперов, екстрасенс, дворазовий переможець «Битви
екстрасенсів» в Україні та експерт проекту «Слідство ведуть
екстрасенси» на телеканалі СТБ 

– Вітаю, Хаяле! Сьогодні Ви – відомий екстрасенс в Україні та світі. Чи могли Ви собі уявити, що це стане Вашим покликанням? Яким Хаяла знали колись, і що передувало обранню Вашого покликання?

– Про те, що моє покликання – допомагати людям, я знав ще з дитинства. Мама постійно говорила мені, що я – особлива дитина, що Бог вибрав мене для якоїсь важливої ​​місії. Справа в тому, що у моїх батьків дуже довго не було дітей. Вони і лікувалися, і ходили по святих місцях, але все було марно. І ось через дев’ять років надій і сподівань мама раптом побачила віщий сон. Як вона стоїть посеред пустелі, а навколо неї – пророки. Один із них підійшов до неї з маленьким хлопчиком і сказав: «Я віддаю тобі свого сина». Незабаром мама дізналася, що вагітна. На світ з’явився я. На знак подяки Богові батьки дев’ять років не стригли моє волосся і щороку в мій день народження приносили в жертву барана (так прийнято у нас на Батьківщині). Окрім того, років із семи я почав бачити віщі сни, в яких зі мною говорили покійні родичі. Справа в тому, що серед моїх предків, як по батьковій, так і по маминій лінії, були дуже сильні екстрасенси. А рід матері й зовсім бере початок від Пророка – Імама Рзи. Коли мама зрозуміла, що у мене є дар яснобачення, почала мене до цього готувати – розповідала про Бога, про релігію і про те, що такі здібності даються  не просто так, ними не можна користуватися заради власного блага. Але коли я став підлітком, в моїй країні загострився конфлікт у Нагірному Карабасі. Тоді я вирішив, що мій обов’язок, як чоловіка – захищати свою країну. І вибрав для себе професію військового. Відучився в училищі, а потім – в академії. Пішов на службу. Проте через кілька років я зрозумів, що від долі не втечеш. На кар’єрі військового довелося поставити хрест. І, як не дивно, через те, що я врятував людину. Біля нашої частини мої товариші по службі почали жорстоко бити літнього чоловіка, знущалися над ним, відрізали вухо. Думали, що це – ворог. Я заступився за старого, вплутався в бійку. Керівництву тут же доповіли, що я захищаю ворога. Мене відправили під трибунал. Пізніше з’ясувалося, що я врятував старого єврея, проте розгляд справи тривав кілька місяців. Я перебував у в’язниці й думав про те, як усе це несправедливо. Саме в ті дні я побачив уві сні янгола, який запитав мене, що я обираю – військову службу або Бога? Думаю, ви здогадалися, якою була моя відповідь. І, не зважаючи на те, що будь-які звинувачення з мене зняли, до військових лав я більше не повернувся. Став серйозно вивчати релігію, навіть кілька місяців провів відлюдником у горах – жив у печері, читав молитви, медитував. Потім навчався в релігійній школі в Ірані. А далі почав допомагати людям. Усі, кому я допоміг, передавали інформацію про мій дар іншим. До мене почали приїздити з інших міст, зі столиці. Запросили взяти участь у програмі, яка є аналогом «Битви екстрасенсів» у нас в Азербайджані. Потім запросили до України. Що було далі – ви знаєте.


Я уважно читав Біблію і знайшов чимало згадок про людей, які володіли даром від Бога й допомагали людям. Наприклад, історія про Царя Соломона, або про волхвів, які прийшли поклонитися немовляті Ісусу.

Хаяле, християнство ніколи не дозволяло магічні ритуали і все, що з цим пов’язано. Ви наразі працюєте в Україні, здебільшого християнській державі. Наскільки Вам важко вдається виконувати свою роботу в такому середовищі, і чи зустрічалися вам люди, які ставляться до Вас з осудом?

– Після навчання в релігійній школі, й за довгі роки практики я встиг добре ознайомитися з християнською релігією. Я уважно читав Біблію і, чесно кажучи, не побачив там заборон, про які ви говорите. Зате знайшов чимало згадок про людей, які володіли даром від Бога й допомагали людям. Наприклад, історія про Царя Соломона, або про волхвів, які прийшли поклонитися немовляті Ісусу. Але справа навіть не в тому, що написано в Святих книгах. А в тому, як людина трактує для себе слово «екстрасенс». Якщо в це поняття включати сусідку, яка займається чаклунством, робить приворот й порчу на смерть – то це будь-яка релігія не схвалює, не тільки християнство. Як і будь-які злі наміри щодо інших людей. А якщо ми говоримо про тих, хто володіє здатністю більш тонко відчувати світ, хто за допомогою молитов очищає людину від негативу, або скажімо допомагає душі померлого знайти спокій, то я не розумію, які можуть бути на це заборони. Що стосується засудження з боку людей – я ніколи з таким не зустрічався. А серед моїх друзів є кілька православних священиків, з якими ми завжди можемо поговорити про Бога та релігію.

– Ким би людина не працювала, яке б покликання не приносило їй задоволення, завжди виникає необхідність у «місце сили», звідки можна почерпнути енергію і куди щоразу хочеться повертатися. Чи є таке місце у Вас? Адже Ви багато сили та енергії витрачаєте на допомогу людям.

– Ви маєте рацію. Після складних розслідувань на проекті «Слідство ведуть екстрасенси», або важкої роботи в особистій практиці я завжди намагаюся відновлювати свої сили й очищаю себе за допомогою молитов. Отримати душевну розрядку і повернути внутрішню гармонію мені допомагає природа – намагаюся частіше бувати біля води, або в лісі, наодинці зі своїми думками. Що стосується місць сили, то у мене на Батьківщині це – мечеті, могили Пророків. Приїжджаючи додому, я завжди намагаюся виділити день, аби прийти туди і помолитися. Тут у Києві таким енергетично сильним місцем для мене стала Києво-Печерська Лавра.

Ваше покликання – дуже небезпечне, на мою думку і на думку усіх, хто коли-небудь спостерігав за Вами під час телепередач чи наяву. Чи насправді це так, як ми розуміємо? І які для Вас бувають небезпеки?

– Небезпеки бувають найрізноманітніші. Перш за все, тому що на проектах «Битва екстрасенсів» та «Слідство ведуть екстрасенси» ми працюємо з живими людьми, їхніми проблемами, почуттями, переживаннями. По допомогу до редакції програми звертаються ті, хто пережив справжнє горе. І, працюючи з ними, ти відчуваєш величезну відповідальність. Одне твоє неправильне слово, жест чи погляд можуть зламати людину, довести до повного відчаю. А наше головне завдання – не нашкодити. Крім того, ми з колегами беремося за розслідування резонансних і жорстоких злочинів. Нерідко відчуття приводять нас до людей, які причетні до вбивств, але при цьому спокійно розгулюють на свободі. І тут виникає вже інша небезпека. Погрози фізичною розправою, наприклад. На одній зі зйомок мати хлопця, який за нашими відчуттями був причетний до жахливого вбивства дівчинки, погрожувала спустити на нас своїх собак. Також був випадок, коли чоловік вибіг до нас із рушницею і погрожував усіх перестріляти.

Ви працюєте із духами, покійними, різною невидимою силою. Коли ми дивимося телепередачі, іноді потім важко заснути вночі, бо навіює неабияким жахом. Але ми все ж таки «по той бік екрану», а як спиться Вам?

– За довгі роки практики і зйомок програм «Битва екстрасенсів» і «Слідство ведуть екстрасенси» я навчився спокійно ставитися до віщих снів, появи духів та сутностей. Безсоння, пов’язаного з цим у мене немає. Будь-який страх іде від незнання й відчуття своєї незахищеності перед небезпекою. Сильний екстрасенс не може собі цього дозволити. Зовсім інша справа – емоційна складова моєї роботи. Спокійно спати після того, як поспілкувався з убитими горем людьми, які втратили свою єдину дитину просто неможливо.

Коли людина працює на благо інших, робота часто стає сенсом її життя і ці поняття не розділяються. Чи розмежована у Вас робота і особистий простір? Чи Ваше покликання і життя  – єдине ціле?

– Один відомий філософ сказав, що потрібно знайти справу, яку ти любиш, тоді в житті тобі жодного дня не доведеться працювати. Я з цим цілком згоден. А тому живу тим, що роблю, і роблю те, чим живу.

Хаяле, Ви дуже багато працюєте на кладовищах. Про небезпеку, жахіття й страх годі згадувати, але все ж таки, існують якісь методи очищення? Як Ви очищаєтеся від цього?

– Уміння захистити себе від негативу – перше правило для будь-якої людини, яка береться за магічні обряди. Як ти можеш комусь допомогти, якщо не в силах уберегти від небезпеки самого себе? Для роботи на кладовищі є спеціальні молитви. Перш за все, перед роботою потрібно попросити дозволу в потойбічних сил, а потім не забути подякувати світу мертвих за допомогу. І звісно ж, після роботи на цвинтарі я роблю намаз, аби очистити свою енергетику.

Ви допомагаєте багатьом людям. У них – непрості ситуації і дуже складні обставини. Чи є випадок, який був найважчим для Вас? Розкажіть про це.

– Складно відповісти на це питання, навівши в приклад якусь одну історію. Я думаю, люди, які уважно дивляться програми «Битва екстрасенсів» і «Слідство ведуть екстрасенси», добре знають, що майже кожен випуск – про неймовірні трагедії людей, про горе, яке назавжди змінило їхні життя. І кожне з моїх розслідувань глибоко закарбовується в моєму серці. Не дивлячись на те, що пройшло вже багато років, я й досі пам’ятаю розслідування жорстокого вбивства сатаністами дівчинки у місті Антрацит, пам’ятаю неймовірне горе матері з Полтави, доньку якої жорстоко вбив місцевий підліток.


– Я думаю, нашим читачам цікаво також дізнатися, чи існували випадки, коли Вам не вдавалося допомогти людям? Із чим це пов’язано?

– Звичайно, в моїй практиці були такі випадки. І справа зовсім не в тому, що мені або моїм колегам не вистачило для цього сил або вмінь. Бувають ситуації, коли людина сама повинна собі допомогти. Але навідріз не хоче цього робити. Наприклад, в одному з моїх розслідувань в новому сезоні проекту «Слідство ведуть екстрасенси», прем’єра якого відбудеться вже 12 січня 2020 року о 19.00, ми з Жанною Шулаковою намагалися розібратися в тому, чому дух жорстоко вбитої дівчини приходить до своїх рідних після смерті. Виявилося, що вбита горем мати покійної сама прирекла свою доньку на такі страждання. На похоронах вона прокричала страшне прокляття, яким прив’язала доньку до вбивці. Й тут ми з Жанною були безсилі. Тільки мама могла вибачитися перед своєю донькою і відпустити її душу.

Гадаю, Вам відомі деякі наші українські традиції. Зокрема, наша зимова традиція вечорниць. Часто дівчата колись, та й тепер у пориві зберегти цю традицію, збираються разом і ворожать на майбутнє. Ворожіння бувають різні – від найпростіших (чийого вареника з’їсть кіт, та заміж вийде) і до не зовсім безневинних (викликання духів, які допоможуть дізнатися майбутнє; ворожіння при місяцю зі свічками й дзеркалами). Як Ви ставитеся до цього? Чи може будь-яка людина займатися магією, ворожіннями? Наскільки це може бути небезпечно?

– Звертатися до потойбічного світу заради цікавості я не раджу. Це може мати дуже сумні наслідки. Адже одна річ – викликати духа. А зовсім інша – його відпустити. Навряд чи людина, яка в цьому не обізнана, зробить усе правильно. А помилки в цій справі можуть мати фатальні наслідки. Щодо того, аби нагодувати кота варениками – в цьому я не бачу нічого поганого. Якщо, звісно, тварина не проти J

Хаяле, часто бачу і чую, що люди, купуючи нові помешкання, отримують у «спадок» ще й усі проблеми та нещастя, які раніше мали господарі цих помешкань. Як людина може оберегти себе від цього?

– Насамперед, перед тим, як купувати будинок, варто поговорити з сусідами – вони завжди розкажуть історію житла: що там відбувалося, і хто в ньому мешкав. А якщо ж так сталося, що ви вже придбали будинок, у якому відбуваються містичні речі, або ж ви дізналися, що в ньому раніше скоїли вбивство чи самогубство – потрібно якомога швидше освятити житло. Й одразу зверніться до знаючої людини, аби очистити будинок.

–  Взагалі, ми – українці такий народ, що часто незрозумілі речі називаємо містикою чи магією. Скільки ж цієї магії у нашому житті може бути, як гадаєте? І якщо її є багато, і якщо вона – не зовсім добра й світла, то як себе оберегти від цього?

– Перш за все, потрібно намагатися жити по совісті, молитися, не грішити, не заздрити і здійснювати більше добрих, безкорисливих справ. Усе це є написано і в Біблії, і в інших Святих книгах. Виконуйте заповіді – й тоді вищі сили зможуть захистити вас від будь-якої магії.


Головне – пам’ятати, що наша доля – в наших руках. І тільки від нас залежить, наскільки продуктивно ми зможемо скористатися можливостями і шансами, які подарує нам 2020 рік.

Ми з Вами – на порозі Нового 2020 року. Він має назву «високосного», а отже, на думку багатьох, важкого. Що Ви скажете з цього приводу і що готує для нас цей Новий рік?

– Прийдешній рік за східним гороскопом – рік Білого Металевого Щура. З цього знака починається новий дванадцятирічний цикл розвитку людської цивілізації. І я впевнений, що 2020 рік принесе кожному з нас багато позитивних змін. Перш за все – внутрішніх. З’явиться можливість побачити в собі та оточуючих нові грані, відкрити нові таланти й кардинально змінити свій життєвий курс. Головне – пам’ятати, що наша доля – в наших руках. І тільки від нас залежить, наскільки продуктивно ми зможемо скористатися можливостями і шансами, які подарує нам 2020 рік.

Щиро дякую Вам за відповіді. Що насамкінець Ви б хотіли побажати нашим читачам?

– Я щиро бажаю кожному читачеві любові, добра, душевної гармонії і достатку! Нехай Бог завжди буде з вами і оберігає від усіх бід та негараздів!